Я теж сподіваюсь! А то тут інколи буває трохи затихо.radonesku wrote: Дякую
Сподіваюсь, тут надовго
Румуни та молдавани – це романізовані народності, зокрема, і слов’янські. Процес романізації відбувався відносно недавно, у 1-му тисячолітті нашої ери, тому румуни та молдавани аж ніяк не можуть бути корінними жителями Карпат. Якщо ж ти маєш на увазі доримські часи, то тоді не має сенсу говорити про румунів та молдаван, краще вже казати про протослов’ян, даків і т.ін.radonesku wrote: Авжеж, є й румуньско-молдаваньскі запозичення (не секретом буде те, що на Карпатах справжні корінні жителі - румуни, вони же там - карпи, від же і назва), є також запозичення і з романо-германських мов, що у свою чергу транспортувались через польску ("файний", наприклад)
Взагалі-то, «си» - це один з так званих «ненаголошених займенників», вони були у старослов’янській та давньоруській мовах, а зараз окрім західнослов’янських мов є ще й у південнослов’янських. Тож я б говорив, що це не вплив західних слов’ян, а збереження давніх форм, що були втрачені на територіях, розташованих східніше.radonesku wrote: Саме як в західно\південно-слов'янських мовах - раз (тільки там "м" спільно з дієсловом)
Саме як в західно-слов'янських мовах - два
Нічого подібного ні на східній Україні, ні в інших східнослов'янських мовах не спостерігається.
Те ж стосується і закінчення «м». Річ у тім, що у старослов’янській мові були перфектні форми (зараз вони є у болгарській). Наприклад, всім відома фраза «Откуда есть пошла земля русская». У цій фразі «есть» - це допоміжне дієслово, а «пошла» - дієприкметник. Якщо переробити фразу на 1-у особу однини жіночого роду, то треба «есть» замінити на «есмь», тобто «есмь пошла» (або, наприклад, «есмь писала»). У російській мові дієприкметник перетворився на активне дієслово, а допоміжне дієслово зникло, так само і у літературній українській. Але у діалектах, особливо, таких ізольованих, як гуцульський, від допоміжного дієслова могла залишитися рештка «м», зовсім не обов’язково це вплив західних сусідів. Гуцульський діалект, взагалі, досить архаїчний (як, до речі, і русинський), він зберігає багато з того, що було втрачено з часом у інших діалектах.
Суржик це ненормоване змішання двох мов. Тобто все визначається нормою. Якщо запозичені слова унормовані (наприклад, як діалектні), то це вже не є суржик. А діалектні слова повинні мати традицію. Тобто коли Вася у селі казав «ночви», а потім побував у місті і почав говорити «корито», в той час, як менш досвідчені міським життям сусіди продовжують казати «ночви», то це суржик, а не діалект.radonesku wrote: Мене завджи цікавило: чому перекіс у бік російської вважається "суржиком", а у бік західнослов'янських мов - ні?